Майстерність фінансових рішень (модель S.O.F.I.A, переклад українською)

Анотація 

У чому полягає суть управління фінансами компанії? Які основні групи рішень, які мають бути у веденні фінансового департаменту? Якій меті мають бути підпорядковані фінансові рішення? Ці питання стоять перед кожним фінансовим менеджером і є надзвичайно важливими для власників та інвесторів.

У статті представлена ​​модель  SOFIA® - що є авторською моделлю класифікації  основних груп фінансових рішень, відповідно до якої фінансовий менеджер має справу з рішеннями наступних категорій:

- стратегічні (або рішення типу "S") ;

- операційні (рішення "O") ;

- з фінансування (рішення "F ") ;

- інвестиційні (рішення "I") ;

- аналітичні (рішення "А") .

Дана класифікація є комплексною, збалансованою, лаконічною, легко запам'ятовується, і (д) відображає всю сукупність рішень компанії (підприємства) у вигляді цільової функції

max V = f (S, O, F, I, A)

спрямовуючи ці рішення на максимізацію цінності (вартості) бізнесу V .

Для ознайомлення з першою авторською  публікацією (рос.мовою) натисніть тут  .

***

Моя-то майстерність - це та ще робота!

Ти мяч, той що миттю прямує в ворота,

Удар вирішальний, оголена суть...

Ти, як там? - коротший між точками путь.

Євг. Вінокуров (перекл. МС)

У цій статті пропонується нова, більш розширена класифікація основних груп фінансових рішень, порівняно з попередніми підходами. Важливість розгляду цього питання підкреслимо лише висловлюванням доктора Е. Хелферта, представника Гарвардської школи бізнесу та президента компаній Modernsoft і Helfert Associates: “Незалежно від своїх розмірів будь-який бізнес може бути описаний як система фінансових відносин та руху коштів, що приводиться в дію управлінськими рішеннями. Ця концепція набула особливого значення у 90-ті рр., коли створення додаткової вартості (бізнесу) стало першочерговим завданням менеджменту”. [9, с.18]

Починаючи з ХVI ст ., - після появи трактату францисканського ченця Луки Пачоллі про подвійний запис облікових операцій та ідею бухгалтерського балансу, - традиційна точка зору, якої дотримувалися сотні років управляючі фірм, поділяла всі фінансові рішення на дві великі групи. Зайве говорити досвідченому читачеві, що одна з них асоціювалася з правою стороною балансу – з активами підприємства, а, відповідно, інша з його пасивами – із зобов'язанням та капіталом.

Загалом, цей традиційний підхід, з якого слід розпочати ілюстрацію основних концепцій з угруповання фінансових рішень (див. мал. 1. Табл.1), і сьогодні цілком застосований у фінансовому менеджменті. Наприклад, автори одного з найпопулярніших на програмах МВА підручників з фінансового менеджменту зазначають: 

„Перед фінансовим менеджером стоять дві основні проблеми. Перша — скільки має інвестувати компанія, та в які види активів? Друга – як отримати необхідні для інвестування кошти? Відповіддю на перше питання є сукупність інвестиційних рішень компанії, а саме рішень про планування довгострокових вкладень капіталу. Відповідь на друге питання є сукупність рішень про вибір джерел фінансування. Фінансовий менеджер прагне знайти такі відповіді на ці питання, які б максимально покращили фінансове становище акціонерів” [3, с.3 ]. Як бачимо, автори вказують і на головну мету управління фінансами, яку вони трактують як максимізацію добробуту власників (акціонерів) компанії. Саме останні — це ті, 'хто замовляють музику', оскільки саме вони надають компанії капітал, для її ризикової господарчої діяльності. 

Як слід оцінювати або відстежувати досягнення зазначеної мети, який показник найбільше підходить для вимірювання успішності фінансових рішень? Пропонуємо прийняти за аксіому, що головною метою фінансового менеджменту компанії, у довгостроковій перспективі, слід вважати збільшення цінності (вартості) бізнесу для акціонерів, або іншими словами – максимізацію вартості акціонерного капіталу.[1]

Звісно, важливість рішень про виплату чи то капіталізацію дивідендів, що належать власникам бізнесу, і зумовила той факт, що низка фінансових авторитетів у науці та практиці фінансового менеджменту стала виділяти третю складову — дивідендну політику. У сучасних роботах її дотримуються такі автори як Ченг Ф. Лі, Дж.І. Фінерти [10, с.5], а в сфері банківського фінменеджменту - Дж. Сінкі. Останній лише пропонує для банкірів використовувати більш традиційні для них назви — „управління активами”, „управління зобов'язаннями” та „управління капіталом\дивідендами”, а також запроваджує поняття цільової функції управління фінансами, яку виражає наступною залежністю [8, с.67-68] :

max V = f ( I , F , D ) , (*)

де I , F , D , — це, відповідно, рішення про інвестування, фінансування та дивіденди, а V — вартість фірми (добробут акціонерів).

Мал. 1. Таблиця 1. Різні концепції класифікації (угруповання) фінансових рішень (1/2).  

У той самий час, автори популярної праці з управлінню фінансами Дж. До. Ван Хорн, Д. М. Вахович, - які вважають що “політика виплати дивідендів має розглядатися як невід'ємна частина рішень керівництва фірми про фінансування її діяльності”, - пропонують виділити інші три сфери прийняття рішень: „Управління активами”, „Інвестиційні рішення” та „Рішення про фінансування” [5, с.20-21]. Ця думка нам видається невиправданою, оскільки перші дві групи рішень, на практиці, складно розділити між собою. Та й самі автори непереконливо намагаються зробити це, відносячи до першої групи питання, пов'язані з ефективністю управління наявними активами (оборотними, насамперед), а до другої групи — питання оцінки запланованих капіталовкладень.

Автори ще одного бестселера з фінансового менеджменту Росс С. А., Вестерфілд Р. В., Джордан В. Д. пропонують інший поділ: „Управління оборотним капіталом”, „Складання бюджету капіталовкладень” та „Рішення про структуру капіталу” [6, с.28-29]. Позитивним у такій тріаді є чітке відокремлення короткострокових питань (які розглядаються у першій групі рішень), від рішень довгострокового характеру (дві інші групи). Однак назви груп у такій класифікації залишають бажати кращого (вони видаються дещо вузькими за змістом, і необхідно здогадуватися, наприклад, що питання дивідендної політики відносяться до сфери "Структура капіталу", а до якої із зазначених груп рішень віднести, наприклад, оцінку придбаних компанією облігацій, і зовсім не зрозуміло). Концепція професора В. Ковальова містить дещо ширшу трійку областей прийняття фінансових рішень [6, с. 14-15], і, що важливо, одна з виділених ним груп рішень, пов'язана з фінансовим аналізом та плануванням.

Домінуючим же підходом в останні десятиліття, щодо третьої групи, - поряд з рішеннями про інвестування та фінансування, - стало виділення сфери операційних рішень. Тобто рішень, які ухвалюються у зв'язку з поточною діяльністю компанії, з управлінням оборотним капіталом (включаючи всі питання, пов'язані з поточними статтями як лівої, так і правої сторони балансу). З 1971 р. ця концепція була „освячена” прийняттям міжнародного стандарту обліку, де аналогічний поділ був закріплений за рекомендованою формою Звіту про рух грошових коштів. Одним із перших авторитетів, який підтримував такий підхід задовго до прийняття зазначеного стандарту обліку, був Е. Хелферт, який з цього приводу зазначив: “Приріст вартості акціонерного капіталу залежить в кінцевому підсумку від грамотного підходу до трьох вже згаданих базових областей прийняття рішень, характерних для будь-яких видів діяльності: (1) відбір, реалізація та моніторинг капітальних вкладень, що ґрунтуються на продуманій стратегії, економічному аналізі та ефективному менеджменті; (2) оперативний менеджмент на базі ефективного використання ресурсів та прийняття компетентних рішень на основі аналізу вигод та втрат; (3) проведення розумної фінансової політики на основі балансу потенційної вигоди та передбачуваного ризику при виборі між власним та позиковим капіталом у структурі джерел фінансування” [9, с.22].

У цьому зв'язку зауважимо, що не тільки рішення про капіталовкладення, але й рішення двох інших груп мають бути засновані "на продуманій стратегії, економічному аналізі та ефективному менеджменті". А це вже опосередковано підтверджує правильність виокремлення додатково ще двох груп прийняття фінансово-управлінських рішень. Першу, що пов'язана з фінансовою стратегією, організацією та плануванням, а також групу, в рамках якої фінансовим керівникам слід розглядати всі питання фінансового та економічного аналізу. Як не важко помітити з Таблиці, еволюція цього питання додатково свідчить на користь саме такого виокремлення.

Мал. 2. Таблиця 1. (продовження) Різні концепції класифікації 

(угруповання) фінансових рішень (2/2).  

Так, Зві Боді та Роберт Мертон з Гарвардської школи бізнесу, при підготовці базового підручника з фінансів, що вийшов у 2000 р. вже відзначають чотири основні типи фінансових рішень у корпораціях, додаючи ще й процес стратегічного планування. У цьому вони зауважують: “Оскільки стратегічне планування пов'язані з оцінкою витрат і доходів з урахуванням чинника часу, його значною мірою відносять до фінансових рішень” [ 1, с.44 ] .

Досить додати, що здебільшого посадові інструкції фінансових директорів компаній починаються саме з блоку зобов'язань, пов'язаних із корпоративною стратегією та плануванням. Як правило, типовими для сфери стратегічних фінансових рішень є такі:

- оцінка вартості компанії та визначення цільових показників;

- фінансова оцінка нових стратегій та напрямів бізнесу;

- складання довгострокових та короткострокових планів компанії;

- постановка завдань для систем бюджетування, інформації та контролю;

- прогнозування обсягів продажу та політики ціноутворення і знижок (спільно з маркетинговим департаментом);

- оцінка та політика щодо злиття, поглинання, купівлі та продажу бізнесів;

- вироблення стратегій фінансування збалансованого зростання, управління ризиками, оборотним капіталом, податкової стратегії;

- ключові фінансові рішення на рівні транснаціональних компаній, реорганізації холдингів тощо.

Мал. З. Можливі стратегічні фінансові рішення металургійного холдингу (приклад).

Однак є ще одна надважлива сфера фінансових рішень, без якої не може обійтися ні корпоративна стратегія, ні окремі напрямки її тактичної реалізації, результати якої цікавлять і фінансових, і нефінансових керівників. Ми маємо на увазі сферу аналітичних рішень та фінансової діагностики. Вважаємо, її недоцільно змішувати з жодною з чотирьох розглянутих груп рішень. Оскільки стратегічні завдання в основному належать до сфери "синтезу", а попередні аналітичні завдання, як правило, вимагають окремого розгляду (тим більше обидві ці сфери мають цілком достатню кількість питань для їхнього поділу), а три інші зазначені нами групи мають занадто вузькі рамки для таких задач.

З іншого боку, ймовірно, можна запропонувати віднести завдання фінансового аналізу до функції фінансового контролера (відібравши їх, відповідно, у фінансового директора або скарбника), тобто об'єднати аналітичну роботу з облікової. Що ж, у цьому є свій сенс, але таке рішення здається дещо поспішним. Не випадково Стівен Брег відносить фінансовий аналіз і до обов'язків фінансового директора, і до відповідальності фінансового контролера. Проте він підкреслює у своїй праці і відмінність цих позицій у здійсненні аналітичних рішень і процедур: “Основною частиною роботи фінансового директора є проведення фінансового аналізу різних сторін діяльності компанії та удосконалень, які частково ґрунтуються на результатах фінансового аналізу.   Фінансовий директор вирішує, який аналіз робити, які проводити удосконалення, і при цьому надає цю інформацію керівникам інших підрозділів та переконує їх у доцільності цих операцій. Навпаки, фінансовий контролер, швидше за все, проводитиме аналізи, що санкціоновані фінансовим директором, та реалізовуватиме поліпшення в рамках бухгалтерської служби” [2, с.30] 

 За такого виділення, крім зазначених питань, до сфери аналітичних рішень можна зарахувати наступні:

- забезпечення адекватною інформацією процес прийняття інших фінансових та управлінських рішень;

- проведення різних видів аналізу, діагностування проблем та консультування для внутрішньокорпоративних потреб та на замовлення зовнішніх партнерів (наприклад, постачальників) та клієнтів (аутсорсинг);

- оцінка та розгляд суміжних видів фінансових рішень у взаємозв'язку та взаємозалежності (наприклад, вплив рішень щодо зміни цільової структури капіталу на короткострокову ліквідність);

- аналіз показників конкурентів та партнерів по бізнесу;

- оцінка індикаторів потенційної кризи чи банкрутства тієї чи іншої компанії (і своєї, до речі, в тому числі);

- виявлення шляхів фінансового оздоровлення на основі проведеної діагностики;

- складання програм санації та антикризового управління;

- підготовка та подання фінансової звітності та презентації фінансових результатів для топ-менеджменту і власників (акціонерів), тощо.

Таким чином, відповідно до запропонованої класифікації (див. останній рядок таблиці), фінансовий менеджер готує (чи оцінює, чи то, у ряді випадків, сам приймає) рішення наступних типів: 

- стратегічні (або рішення типу " S ") :

• як оцінити та максимізувати вартість бізнесу за допомогою фінансових та нефінансових рішень ;
• як побудувати дерево цілей та реорганізувати компанію;
• як забезпечити довгострокове фінансове планування та зростання.

- операційні (рішення типу "O"):

• з управління оборотним капіталом та грошовими потоками;
• з управління доходами та витратами;
• як забезпечити ліквідність та платоспроможність;

- з фінансування (рішення типу "F "):

• як отримати фінансові ресурси за прийнятною вартістю;
• щодо оптимізації структури капіталу;
• щодо капіталізації та дивідендної політики;

- інвестиційні (рішення типу "I"):

• як здійснювати капітальні вкладення та у які види активів;
• як керувати портфелем цінних паперів\проектів;
• з управління проектними та фінансовими ризиками;
  

- аналітичні (рішення типу "А") :

• як забезпечити адекватною інформацією процес прийняття рішень;
• як провести діагностику та виявити шляхи фінансового оздоровлення

Мал.4. Приклад використання моделі S.O.F.I.A для класифікації 

запропонованих рішень, зроблених на підставі фінансового аналізу

Ця класифікація представляється, по-перше, повною, що охоплює всі галузі рішень з управління корпоративними фінансами. По-друге, досить рівноважною і збалансованою (наприклад, щодо курсу фінансового менеджменту у форматі відкритих інтенсивних семінарів, для кожної з п'яти тем потрібен практично однаковий час: приблизно 3 дні) .

І, по-третє, подібна класифікація також дозволяє лаконічно уявити всю сукупність рішень фінансового менеджменту у вигляді більш розширеної цільової функції:

max V = f (S, O, F, I, A) (**)

Крім лаконічності, формула (**) дозволяє легко запам'ятати класифікацію основних фінансових рішень у компанії і, відповідно, ефективніше і більш виважено приймати їх у тій чи іншій ситуації (тим більше, що по-грецьки Σοφία означає 'майстерність', 'мудрість', 'знання'), завжди спрямовуючи рішення до головної мети - максимізації вартості бізнесу V . Власне у цьому і полягає суть управління фінансами у більшості компаній.

Отже, резюмуємо: майстерність фінансових та управлінських рішень полягає у підвищенні вартості компанії за допомогою вибору правильної стратегії, на основі точного аналізу, отримання та розміщення необхідного для цього капіталу, за чіткого контролю поточних операцій та виконання прийнятих зобов'язань.

Михайло Сорокін, PhD

Міжнародний інститут бізнесу (Київ),

m.sorokin77@gmail.com

Література

1. Боди З., Мертон Р. Финансы: Учеб. пособие для вузов: Пер. с англ. – М.: Изд. дом “Вильямс”, 2000. — 592 с.
2. Брег С. Настольная книга финансового директора/ Стивен М. Брег. – М.: Альпина Бизнес-Букс, 2005. – 532 с.
3. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. – М.: ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1997. -1120 с.
4. Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту.- Київ: Молодь, 1997. - 998 с.
5. Ван Хорн Дж.К., Вахович Д.М. Основы финансового менеджмента. –М.: ИД “Вильямс”, 2001. –992 с.
6. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М.: Финансы и статистика, 1995. -432 с.
7. Росс С.А., Вестерфилд Р.В., Джордан В.Д. Основы корпоративных финансов. - М.: Лаборатория Базовых Знаний, 2000.-718с.
8. Синки Дж.,мл. Управление финансами в коммерческих банках. - М.: Catallaxy, 1994.
9. Техника финансового анализа. 10-е изд./Э. Хелферт. СПб.: Питер, 2003. – 640 с.
10. Ченг Ф. Ли, Дж.И. Финнерти. Финансы корпораций: теория, методы и практика. -М.: ИНФРА-М, 2000. –686 с.
11. Lusztig P., Schwab B. Managerial Finance in a Canadian Setting. – Toronto and Vancouver: Butterworths, 1988. – 1038 p.

Вперше опубліковано: Сорокін М.Е. / Финансовий директор №9 (37), 2005 . Продовження теми (розвиток та застосування моделі SOFIA для результативного аналізу фінансових коефіцієнтів читайте тут )

---

[1] Дуже багато провідних корпорацій світу поділяють такий підхід. Наприклад, у річному звіті компанії „Кока-Кола” міститься твердження „Наше завдання полягає у максимізації – на тривалу перспективу – добробуту власників акцій” [The Coca-Cola Co., Annual report 1998].